Історична довідка

Васильківці – село, центр сільської громади. При Васильківцях були: до 1983 р. село Юрківці та до 1-ї половини 1950-х рр. хутори Безодня і Глибока Долина. Село розташоване на вододілі річок Збруч та Нічлава (лівих приток Дністра); на західній околиці Васильківців починається один із витоків р. Нічлава, а на сході – один із витоків р. Суходіл (ліва притока Збруча) – р. Чабарівка. Віддаль до районного центру 11 км, село – залізнична станція на лінії Копичинці–Ярмолинці. Через Васильківці проліг автошлях Гусятин–Копичинці. Територія – 6,96 кв. км. Дворів – 475 (2016 р.). Населення – 1312 особи (2016 р.). Село в Гусятинському (з 2021 року – Чортківському) районі.

У 1992 р. тут почали господарювати перші фермери Володимир Коваль та Іван Гута. Селянське (фермерське) науково-виробниче господарство “Коваль” спеціалізується на вирощуванні елітного насіння картоплі та зернових культур, у господарстві на постійній основі працюють 130 осіб. 17 квітня 1992 р. Іван і Клавдія Гути створили селянсько-фермерське науково-виробниче господарство “Мрія”.  У селі встановлена цифрова автоматична телефонна станція. Місцева футбольна команда стала у 2006 р. чемпіоном України серед сільських колективів. 29 серпня 2011 р. в селі відбувся парад вишиванок під час якого виступили відомі українські гурти і виконавці, зокрема народна артистка України Ніна Матвієнко.

Є церква Різдва Пресвятої Богородиці (1934 р.; мурована), костел (серед. 19 ст.; мурований; нині храм УПЦ КП), каплиця (1913 р.), “фіґура” Божої Матері (19 ст.; 1998 р. реставрована і перебудована на каплицю). Насипана символічна могила УСС (1990 р.), споруджено па м’ятники по-леглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1965 р., скульптор О. Петров), на честь Незалежності Ук раїни (1994 р.; скульптор І. Мулярчук, архітектор С. Ярема). Встановлено пам’ятні знаки (хрести) на честь скасування панщи ни (1898 р.; мурований), заснування Братства тверезості (1885 р.).
Діють ЗОШ 1–3 ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, дитячий садочок, відділення зв’язку.

У Васильківцях народився релігійний діяч, єпископ Львівсько-Галицько-Кам’янецької єпархії, який у 1700 р. воз’єднав її з Уніатською церквою (тепер УГКЦ) Йосиф Шумлянський (1643–1708).
Уродженцями села є військовики Михайло Грицак (1891–1919), полковник ЗС України Володимир Шумка (1948 р. н.), учасник національно-визвольної боротьби українського народу сер. 20-го ст., член ОУН, чотовий УПА, керівник загону СБ Богдан Голич "Клим" (1922–1945), надрайонний провідник боївок ОУН-УПА, повстанський поет Микола Оренчук "Дяк", "Кобзар", "Крук" (1914–1949). Васильківці – батьківщина інженера- конструктора (співробітник аерокосмічних підприємств Акрона, Нью-Йорка), громадського діяча у США Володимира Гнатківського (1923 р. н.), кандидата філологічних наук Ярослави Говор (1957 р. н.), кандидата економічних наук Михайла Горбоватого (1929 р. н.), лікаря, краєзнавця, публіциста Василя Горбоватого (1942 р. н.), адвоката, громадського діяча, педагога Володислава Калуського (1884–1961), поета, краєзнавця, публіциста, барда, самодіяльного художника Миколи Кучмія (1946 р. н.), лікаря Володимира-Богдана Комаровського (1906–2001), музиканта, педагога Петра Федьківа (1960 р. н.), господарника Володимира Коваля (1943 р. н.), підприємця, громадського діяча, Героя України, почесного члена Академії аграрних наук Івана Гути (1956 р. н.), краєзнавця, літератора, громадського діяча Ігора Стефаніва (1962 р. н.), майстра спорту СРСР з поліатлону Надії Ситарчук (1961 р. н.), польського дипломата, громадського діяча Степана Хлопецького (р. н. невідомий – 1934).
У Васильківцях є дві пам’ятки природи і заповідне урочище (всі – місцевого значення). Це, зокрема, Біла криниця (гідрологічна пам’ятка природи) – джерело в урочищі Юрківці (5 км південніше села).

Про Васильківці видано книгу М. Кучмія “На зламі віків” (Тернопіль, 2000 р.), про уродженців села йдеться у збірнику Б. Савки “Забути не маємо права” (2-е доповн. видання; Тернопіль, 2000).

 

Чабарівка – село, центр сільської ради. Розташоване на берегах р. Чабарівка (Муха) – одного з витоків р. Суходіл (права притока Збруча, басейн Дністра), за 5 км від районного центру, залізнична станція на лінії Копичинці–Ярмолинці. Через Чабарівку проліг автошлях Гусятин– Копичинці. Населення – 1048 осіб (2016 р.). З жовтня 2015 року село Чабарівка увійшло до складу Васильковецької територіальної громади.

Село в Гусятинському (з 2021 року – Чортківському) районі. 1990 р. в Чабарівці виник осередок Народного Руху України – один із перших у районі.
Є церква святого Архістритига Михаїла (1886 р., мурована), костел (1930 р.), каплички (серед них – 1903 р., відновлена 2002 р.); фігура Матері Божої та хрести парафіяльного значення. Споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1968 р., скульптор Г. Євдокименко). Насипано символічну могилу “Борцям за волю України” (1990 р.).
Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, від ділення зв’язку, цех розливу мінеральної води, торгові заклади.
У Чабарівці народилися: кандидат медичних наук, керівник Центру лікування переломів шийки стегна (м. Київ), літератор Петро Білинський (1958 р. н.), майстриня художньої кераміки Галина Гома (1949 р. н.), педагог, історик, краєзнавець Микола Дейкало (1927–2013); батько І. Дейкала), доктор медичних наук, професор завідувач кафе- дри оперативної хірургії ТДМУ ім. І. Горбачевського Ігор Дейкало (1952 р. н.), доктор медицини в Польщі Владислав Клементовський (1927–1989), заслужений журналіст України Ігор Мороз (1947–2009), спортсмен, заслужений тренер України, суддя міжнародної категорії з гирьового спорту Степан Онищук (1945 р. н.), головний лікар Теребовлянської центральної районної лікарні Ярослав Стиранка (1952 р. н.), шахіст Степан Титор (1910–1939), районний про- відник ОУН та керівник боївок на Гусятинщині Петро Чорний (“Лебідь”; 1910–1946).
У Чабарівці проживав інженер, громадський діяч, радник уряду Канади з питань лісового господарства Ярослав Головач (1928 р. н.), перебував державний діяч Симон Петлюра (1879–1926); служили священики, громадські діячі: у 1900–1919 рр. Северин Шанковський (1865–1942; ініціатор заснування філії товариств “Просвіта”, “Сокіл” у селі), 1923–1946 рр. Анатолій Малиновський (1891–1956; репресований за відмову перейти у російське православ’я).
У 1997 р. про Чабарівку видано книгу М. Дейкала “Село моє – куточок серця України”.

Ни́жбірок —  село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване в центрі району. Центр сільради. Від жовтня 2015 року ввійшло у склад Васильковецької сільської громади Населення — 1238 особи (2016р.).

Село Нижбірок розташоване у межиріччі річок Тайни та Нічлави. Спочатку називалося Нижній Бір, з 1564 року Новий Нижбірок, до 1966 року — Новий Нижбірок, теперішня назва — з 1966 року. З 1363 року ця територія входила до володінь литовського князя Ольгерда, а з 1434 року — стає пограниччям між Руськимта Подільським воєводствами.

Перша писемна згадка — 1564 року.

Діяли українські товариства «Просвіта», «Луг», «Союз українок» та інші, кооператива.

Село складається з таких частин:

• Пастивник,
• Передмістя,
• Підліс,
• Шляхотчина,
• Кут,
• Попівщина,
• Кінець,
• Колонія.

До 1946 року Шляхотчина була окремим селом. Назву свою отримала від того, що жили там поляки — учасники польського повстання 1830 − 1831 рр., які після його придушення втекли сюди від репресій російського царизму.

Є церква Пресвятої Трійці (близько 1700, мурована, реставрована 1897).

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967, скульптор В. Свідер), насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991).

Працюють ЗОШ 1-3 ступ., клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'яз­ку.

 Перша писемна згадка про село Крогулець — 1574 р. 1680 року на підставі Журавненського договору спільна польсько-турецька комісія визначила кордони, за якими Крогулець залишився в складі Корони ПольськоДіяли товариства «Просвіта», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», Братство тверезості, кооператива. Населення села – 818 осіб. Від жовтня 2015 року увійшло у склад Васильковецької громади.

Є церква святої Параскевії Пятниці (початок 17 століття, дерев'яна, історична цінність втрачена зовнішніми ремонтами), дзвіниця (початок18 століття).

У 1938 році був закладений храм святого Володимира Великого, до 1939 року добудований до половини. Прийшли москалі, 1939 р. стіни церкви були розібрані, залишився тільки фундамент. Цеглу було перевезено до села Нижбірок, де була побудована школа. На місці церкви було поставлено пам'ятник, який було знесено. Він стоїть біля пам'ятника Борців за волю, навпроти церкви св. Параскевії Пятницької, зізгоди мешканців села

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступеня, Будинок культу­ри, бібліотека, ФАП, музей Богдана Лепкого (від 1991), 3 торгівельних заклади.

Целі́їв — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Тайна, в центрі району. До Целієва приєднано село Мишківці.

Від жовтня 2015 року ввійшло у склад Васильковецької сільської громади.

Населення — 1315 осіб (2016).

Поблизу Целієва виявлено археологічні пам'ятки трипільської і черняхівської культур. Перша писемна згадка — 1391 рік (грамотою від 1391 року король Яґайло надав у користування шляхтичу Пйотрови Добкови з Олевина кілька поселень, в т.ч. Яблунів, Целіїв). Село входило до Яблунівського староства^[2] Руського воєводства Королівства Польського, Речі Посполитої.

Із рукописів,можна дізнатися, що в 1900 році в селі Целіїв функціонувала дерев’яна церква. Силами громади села Мишківці в 2000 році збудовано храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Працює ЗОШ I-II ст. (126 дітей), дошкільний заклад (18 дітей), 2 клуби, бібліотека.

В селі працює 5 магазинів.

Стари́й Ни́жбірок — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Тайна, в центрі району. Центр сільради. До Старого Нижбірка приєднано с. Гриньківці.

Населення — 914 осіб (2007). Від жовтня 2015 року увійшло у склад Васильковецької громади

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури.

Діяли «Просвіта», «Рідна школа» та інші товариства.

Є церква св. Петра і Павла (1991, мурована).

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965, скульптор В. Голофаєв), відновлено пам'ятний хрест на честь відродження України (1991), насипано символічну могили Борцям за волю України (1991) та УСС (1992).

Працюють ЗОШ 1-2 ступ., клуб, бібліотека, ФАП, цегельний завод, відділення зв'язку, торгові заклади.

Перша письмова згадка про село – 1554 р. Воно неодноразово зазнавало спустошливих набігів кримсько-татарських орд, які прямували горезвісним Чорним шляхом неподалік від Копичинців. Наступна згадка – 1625 р. У 1672–1699 рр. Старий Нижбірок – прикордонний із Туреччиною населений пункт Польщі. В 2-й половині 19–початку 20 ст. власниками села були польські ґрафи Баворовські. У травні 1905 р. тут на ґрафському фільварку відбувся страйк селян, який придушили жандарми та підрозділ військовослужбовців. У листопаді 1918 р. в Старому Нижбірку проголошено вла ду ЗУНР; восени 1920 р. встановлено польську владу.
Протягом 1921–1939 рр. село – Копичинецького повіту Тернопільського воєводства. Діяли філії товариств “Просвіта”, “Рідна школа”, “Союз Українок”, “Луг” та осередок ОУН.
Після 17 вересня 1939 р. в Старому Нижбірку встановлена радянська влада. 22 жовтня 1939 р. депутатом Народних Зборів Західної України обрано голову місцевої “Просвіти” Михайла Довганя. Він єдиний серед депутатів 27 жовтня 1939 р. у Львові відважився проголосувати проти приєднання Західної України до Радянської України. Коли М. Довгань повернувся до Старого Нижбірка, органи НКВС заарештували його і 9 членів місцевого осередку “Просвіти”, про подальшу долю яких рідні досі не мають інформації. Від січня 1940 р. до грудня 1959 р. село – Гусятинського району. В грудні 1940 р. створено колгосп.
Від 6 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. – під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни до Червоної армії мобілізовано із села 140 чоловіків, з них 67 не повернулися додому. Протягом 1939–1952 рр. у нерівній боротьбі з переважаючими силами нацистських військ, НКВС-МДБ та “стрибками” в УПА загинув 21 житель Старого Нижбірка. 54 уродженці села за співучасть в українському національно-визвольному русі середини 20 ст. були заарештовані й засуджені до різних термінів ув’язнення; додому так і не повернулися багато з них.

У 1948 р. відновив роботу колгосп. Із січня 1960 р. до травня 1963 р. село – Копичинецького району, згодом до січня 1965 р. – Чортківського; відтоді – Гусятинського ра-йону. У 1994 р. збудовано школу; до цього діти навчалися в сусідньому с. Нижбірок. 8 серпня 1997 р. підведено газ.
У липні 2013 р. в селі за участі письменників і літераторів Володими- ра Барни, Євгена Безкоровайного, Михайла Ониськіва та ін. відбувся обласний молодіжний літературно-мистецький фестиваль "Батьківські обереги–2013" (ініціатори проведення сини письменника Івана Демчишина – Володимир і Микола).
Є церква святих Верховних апостолів Петра і Павла (1992 р., освячена 2002 р.; УГКЦ, розпис виконав Роман Папінко), "фіґура" Пресвятої Богородиці. Споруджено пам’ятники Борцям за волю України (2001 р.), воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1966 р., скульптор В. Свідер). Насипано символічні могили Борцям за волю України (воякам ОУН і УПА, жертвам сталінських репресій; 1991 р.) та УСС (1992 р.); відновлено пам’ятні хрести на честь відродження України (1991 р.).
Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, кафе-бар “Візит”, торгові заклади; діє цегельний завод.
У Старому Нижбірку народилися кандидат технічних наук, професор Хмельницького національного університету Володимир Вельбой (1942 р. н.), письменник Іван Демчишин (1948–2009; 2011 р. на приміщенні місцевої ЗОШ встановлено пам'ятну дошку), ланкова, Герой соціалістичної праці Ганна Довгань (1921–1989), економіст, кандидат гео графічних наук, гро мадський діяч Василь Триснюк (1962 р. н.). Гриньківці – хутір, від 1958 р. належить до с. Старий Нижбірок, розташований 2 км на схід від нього, на правому березі р. Тайна.